Чорний Простір - Страница 13

Присутні зареготали, але Данило не дав себе збити з пантелику:

― А ще я був на Кафі, отримав там деякі відомості. Наших жінок там перевантажили на інші кораблі, а одна з них устигла передати звістку. Вона підтвердила, що то були усами, і не аби які, а люди Ахмет-паші. І що наших повезли у Синоп.

Яр Скотиняка закинув у рота черрі-помідорину, двічі двинув могутніми щелепами і спитав:

― А від нас чого хочеш? Щоб отак-о взяли та й вперлися в Ахметчин пашанат?

Килина, гладячи шрам на вилиці, кивнула:

― Того і хоче, Скотиняко. Щоб ми взяли і вперлися в Ахметчин пашанат.

Миттєво відчувши напад лютого гніву, Данило ляпнув, не подумавши:

― А вам що, боязко?

Постала мертва тиша. Данило одразу ж пожалкував, що не втримався помовчати. Отамани всі як один втупилися в нього. Він бачив, як дехто потягся за бластерами та силовими ножами. І краєм ока помітив, як Роза двічі сильно стисла й розкисла лівий кулак. Активувала бойові імплантати.

Напругу зняла Фатьма – вона встала, красиво вигнулася та взяла з середини стола апельсин. І сказала:

― Та чого б це. Не боязко.

Вона піднесла апельсин до своєї склянки і стисла пальці. В склянку потік сік. Фатьма кинула вичавлену шкірку на тацю з недоїдками і, піднявши склянку, роздивилася її на світло. Данило як зачарований дивився на це, чітко розрізняючи в каламуті соку апельсинові кісточки та шматочки м’якоті. Фатьма піднесла склянку до губів:

― Але дорослий світ, мій хлопчику, набагато складніший за пацанячу чорно-білу картинку.

Дуже спокійно Данило встав і відповів:

― Я це знаю. І сказав, не подумавши. Я так розраховував на вашу допомогу. Але що ж… спасибі за прийом та частування. Ми спробуємо звільнити жінок самі.

Несподівано новообраний кошовий гримнув:

― Сідай, хлопе. А ви, товариство, не галасуйте. Тихо!!!

Всі замовкли. Байда повів далі:

― І дідькові лисому ясно, що, як у Республіки з Портою мир, то ніхто не буде в захваті, якщо ми напад на Синоп влаштуємо. Однак ви, товариство, не розчули в оповіді цього хлопа те, що розчув я. А розчув я таке, що усамці набігли на наш астероїд, потрусили його та забрали жінок у полон. І що ті усамці були не прості рейдери, а люди Ахмет-паші. Чому є хоча й непрямі, але все ж докази. І як ми матимемо прямі докази цього злочину, свідків там – то можливо буде, не порушуючи миру, постфактум виставити похід за жінками як приватну справу приватних осіб… а сам рейдерський напад – як порушення миру саме Портою. Чого і свідки будуть – ті самі жінки.

Запороги загомоніли, але Килина влупила кулаком по столу:

― Тихо!!! Я вважаю, що кошовий правий. Тільки тре це діло тихо робити….

Хтось насмішкувато пхикнув, Килина виправилася:

― Відносно тихо. І відносно невеликими силами. Це добре, що в нас у доках той шахтарський драндулет стоїть. Приватним особам ніхто не забороняє займатися своїми приватними справами.

Фатьма засміялася:

― А ми тут усі приватні особи… втім, я тебе розумію. Думка цікава. Але є дещо. Треба якось пройти через Чорний Простір без маяків і без маршруту. В нас нема настільки божевільного навігатора, який проклав би наново такий маршрут. Відтоді, як Яся Кривого підірвали разом з його кораблем і штінтом, так і нема…

― Є, ― Данило глянув на неї впритул. ― Я.

Всі втупилися в нього, Скотиняка недовірливо скривився:

― Ти? Молоко ще на губах не висохло.

― Я – навігатор з природним даром. Мені не потрібні роки досвіду, я відчуваю дискретні зони, ― бачачи, що не вірять, Данило вийняв з коміру жетон-посвідчення. ― І я готовий пройти через Чорний Простір напряму. Навпомацки.

― Ого. Готовий так ризикнути? ― здивувався Скотиняка.

― Готовий.

Запороги тепер дивилися на Данила з повагою. А потім хтось в кінці столу гукнув:

― А до того ж здобич добряча буде, кажуть, в Ахметки в його Синопі стільки багатства, що навіть султан заздрить.

― Здобич – добре, а дупу усамам припалити – ще краще!!! ― підтримав хтось інший.

І в залі загриміло:

― Похід!!! Похід!!! Похід!!!

Байда підняв руку:

― Отож, хай так. А тепер ми з Килиною, Фатьмою, Вовком та Данилом обговоримо подробиці. Інші – завтра піднімайте своїх, натякніть, хай готуються. Беріть лише досвідчених, надійних. Щоб тверезі були й готові в «чайки» сідати, як скажемо. Стріну післязавтра хоч один п’яний писок – на ганьбу піде.

17.

Вмовити Петра та його команду залишитися на Чортомлику коштувало Данилові багацько зусиль – і зусиль марних. Петро навідріз відмовився залишатися. Його команда теж. Данило не полінувався розписати всю можливу небезпеку шляху через Чорний Простір навмання – але Петро вперся намертво. Довелося таки пристикувати вантажівку до «Мавки». Тепер ця конструкція виглядала, як експлорер з причепом. Втім, Роза вважала, що так навіть краще – такого багато космосом вештається, вони нічим не вирізнятимуться серед звичайних дрібних торговців та контрабандистів. Але Данило вже перед самим вильотом вирішив спробувати ще раз. Ввімкнув інтерком і викликав Петра.

― Слухай-но, може, все-таки залишишся тут? Ну сам подумай, якщо я пропаду в Чорному Просторі, пропадете і ви всі. А так…

― От тільки не треба мене знову починати вмовляти, ― набичився Петро. ― Там моя Маруся. І я туди піду…

― Та ж і підеш, але ж не зараз, ― спробував вдатися до логіки навігатор. ― Спочатку треба шлях прокласти. А якраз на цьому етапі може трапитися непоправне. До того ж в цій справі ти мені допомогти не можеш, а якщо все вийде, потім із запорогами разом прийдеш.

― Стривай, Данило, ― вліз Ласло, «сержант» команди Петра. ― Ти правий, але… крім власне шляху крізь Простір, треба ж буде якось на місці розвідувати, що до чого. Тож ми вирішили, що з тобою летітиме не вся команда, а ми з Петром і Стефа. Про всяк випадок, раптом силова підтримка знадобиться.