Чорний Простір - Страница 8

К оглавлению

― Фіг там. Так воно, звісно, півста сантимів. За вантаж. А за живу вагу ще стільки ж.

― А ще півгалакта за що?

― Як за що? ― старанно здивувався юнак. ― А на чай, нах?

Данило нарешті вийняв термінал і скинув вантажнику півтори галакти, пробурмотівши:

― Можна подумати, ви тут чай п’єте… раз так, то зроби ласку, ящика хоча б по трапу підніми.

Юнак скочив з ящика, копнув його ногою. Той пискнув, піднявся на п’ять сантиметрів і знову впав.

― Чортова гравітка, нах… Кепе, накинь ще півста за фізичну працю, нах?

― Ні.

― Ну гаразд… ― вантажник поплював на долоні, підняв ящика і втягнув його трапом нагору, старанно роблячи вигляд, ніби той зовсім непід’ємний. Данило байдуже переглянув цю виставу, потім легким ударом ноги закинув ящика в шлюз і зачинив мембрану.

Відкрив ящик. Ну, тут порядок – все, що Пріська збиралася купити, вона купила. Навіть список з чеками не забула покласти зверху. Який би в неї не був поганий характер, але двох чеснот в ній не можна було не визнавати: інженерний талант і прискіпливу хазяйновитість. Тепер би ще довідатися, де, а головне – навіщо вона так наклюкалася, тим більше з урахуванням того, що це – Кафа, де пити до відключки загрожує щонайменш грабунком… хоча тут технарів чіпати заборонено, але кишені будь-якому п’яниці вивернути – для місцевої шпани святе діло. І Пріська, яка тут жила в юні роки, повинна була знати це краще за будь-кого з їх команди.

Коли Данило прийшов у медвідсік, побачив там Розу. Мабуть, також прийшла довідатися, нащо Пріська так ризикувала. Тому вона сиділа, суворо дивлячись на розпластану по ліжку Пріську з крапельницею та гемодіалізом. Поряд на вішалці висів Прісьчин комбез, випинаючись купою речей у кишенях.

― От і навіщо? ― коротко спитав її Данило. Пріська скривилася і пробурмотіла:

― Муж… ліву кишеню зиркни. Там базікало, ― і відключилася. Олекса покопався в кишенях її комбезу і з одного вийняв маленький диктофон, все ще увімкнений. Простягнув Данилові.

10.

Пріська, вочевидь, дуже образилася, коли Данило назвав її треплом, і вирішила всім довести, що… словом, що-небудь. Для чого після успішного походу по крамницям попрямувала в якусь портову ригайлівку, де зустріла одного свого знайомця, теж корабельного техніка, який тут осів після брудної та темної історії, де був замішаний. І разом з цим знайомцем пішла дегустувати місцевий алкоголь в усіх барах, які траплялися на шляху. Загалом, шестигодинний Прісьчин пияцький марафон скінчився тим, що вона вже практично не в’язала слів докупи, а її приятель так і повністю відключився.

Але важливим було зовсім не це, а те, що весь цей час диктофон в її кишені працював і писав п’яні балачки в усіх портових барах. Данило і Роза одразу зрозуміли, що в цій купі гною цілком можливо знайти справжні перли. Вони віддали належне Прісьчиній винахідливості, покликали Олексу й поділили прослуховування запису на трьох. На кожного випало по дві години…

― Ну що, зробимо висновки, ― Данило поставив перед кожним по чашці кави. ― Дві години п’яних балачок на кожного з нас, візит Шарифа і лист Лєлі дали нам достатньо інформації. Грабували усамці з Синопу. Правда, неясно, який саме Синоп мається на увазі… Їх там шість. Втім, нема різниці. Все одно ці Синопи в одній системі знаходяться.

― Таки усамці ідіоти, я завжди знала, - Роза зітхнула. ― Ну який дурень називає всі планети в системі так само, як і зірку? Ніякої фантазії... Зірка Синоп, планета Синоп-1, Синоп-2, Синоп-3 і так далі…

― Егеж… Зате є ім’я – Ахмет-паша. І Шариф про нього говорив, і на диктофоні було. А цей паша – намісник пашаната Синоп, ну й заодно один з тих, хто тісно пов’язаний з Кафою і тутешньою бандотою. Ну, принаймні кілька бандитів були місцевими, вчора і позавчора гуляли, вихваляючись здобиччю, і один з них продав вантаж фігдостаніума. Але жінок повезли до Ахмет-паші на Синоп. А вже Ахмет-паша буде проводити великі рабські торги в себе в пашанаті. На астероїді Бедестан, це теж десь в тій же системі. Так що усіх наших повезуть саме туди і вони там будуть досить довго знаходитися. Принаймні в розмовах місцевих проскакують чиїсь плани злітати туди за рабами, щоб перепродати потім із прибутком… Є й натяки на незадоволення Хуліо перевантаженням жінок в його порту ― ніби ці уроди йому не сплатили мита за провезення живого вантажу, як вони це називають. Типу за те, щоб він зробив вигляд, ніби цього не бачив.

― А може, з цього можна якось скористатися? ― Роза взялася за підборіддя. ― Було б здорово примусити павуків жерти один одного.

― Ну… твій Мойша зв’язки з місцевими авторитетами має? Ну от хай і підкине їм думку, що Ахмет-паша їх напарив… а нам ніколи цим займатися. Треба тепер до запорогів летіти, за допомогою… Пріська через годину очуняє – і підемо. Як раз в тебе вистачить часу Мойшу провідати.

Розі нічого не залишалося, ніж як погодитися. А Данило, збуджений новинами і більш конкретизованою ціллю, заходився роздумувати, як і що б таке сказати запорогам, щоб переконати їх допомогти. Задача була не з легких…

11.

Зустріч «Мавки» і «Кровожерної Синиці» було призначено неподалік від основної Засіки, яка розташувалася на карликовій планеті з неофіційною назвою Чортомлик. Екіпаж старої вантажівки, яку поспіхом переробили під військовий корабель, вештався у верхньому гіпері вже третю добу, очікуючи на сигнал про прибуття «Мавки». Від нудьги Ласло, колишній флотський сержант, примусив команду займатися фізкультурою, примовляючи, що «бластер добре, а кулаки завжди напоготові». Виклик з «Мавки» застав за віджиманнями майже всю команду. Петро першим кинувся до пульту зв’язку: